Успенський кафедральний собор

Собор 22 жовтня 2017

Статус: пам’ятка архітектури (Наказ Управління культури Полтавської ОДА від 03.06.2013 № 196)
Розташування: вулиця Макаренка, 107
Будівництво: 1883–1887
Архітектори: Олександр Несвітський
Стиль: візантійський стиль

Розташування та опис

Успенський кафедральний собор, відомий також як Собор Успіння Божої Матері, Церква Успіння Божої Матері, Храм Успіння Пресвятої Богородиці, Свято-Успенська церква, розташований біля Крюківського кладовища, в місці, де вулиця Макаренка переходить у Республіканську.

Однокупольний кам’яний храм на високому цоколі збудований у візантійському стилі, у формі корабля, в одному зв'язку з прибудованою дзвіницею.

Історія

Наприкінці XIX століття, після прокладання Харківсько-Миколаївської залізниці, Крюків стрімко розвивався. Тоді ж виникла потреба в розширенні території Костромського (Крюківського) кладовища. На прохання місцевих мешканців архітектором Олександром Несвітським був розроблений проєкт цвинтарної кам’яної одноглавої церкви, яка була закладена в 1883 році на околиці Крюкова по Єкатеринославській вулиці поруч із кладовищем.

Будівництво церкви, призначеної виключно для поховальних обрядів, було завершено в 1887 році, в тому ж році вона була освячена архієпископом Полтавським і Переяславським Іоанном як Церква Успіння Божої Матері і приписана до Свято-Покровської церкви Крюкова.

У 1897 році поруч із церквою коштом крюків’ян Дмитра та Євдокії Саніних була збудована церковно-парафіяльна школа, будівля якої зберіглася й до наших часів. Подружжя Саніних поховано тут же, на Крюківському кладовищі.

Після відкриття школи в церкві стали проводитися обряди, не пов’язані з похованнями, й вона стала виконувати роль звичайної парафіяльної. Богослужіння в церкві проводилися до 1927 року, а вже в 1929 році постановою районної Ради вони були заборонені. Почався демонтаж іконостасу, кіотів, у якому задіяли молодих робітників вагонного заводу. Розібрали купол і дзвіницю, дзвони відправили на переплавку. Великі аркові вікна заклали цеглою, натомість прорубали менші – прямокутні.

Із 1930 року будівлю почали використовувати як спортивний зал трудової школи імені Івана Франка, яка діяла в той час у будівлі колишньої церковно-парафіяльної школи, а підвал колишньої церкви – для господарських потреб вагонного заводу (там у дерев’яних діжках зберігали засолені овочі для заводських їдальнь).

У 1941 році будівля церкви постраждала від німецьких бомбардувань: снаряд пробив стіну вівтарної апсиди. У 1942 році під час німецької окупації місцева громада клопотала про відкриття церкви, й німці дозволили відновити богослужіння. Діру в східній стіні (вівтарній апсиді) нашвидкоруч заклали цеглою, але храм усе одно мав занедбаний вигляд: у ньому залишалося спортивне обладнання, у вівтарі лежало сіно, замість іконостасу була фанерна перегородка, підбанний простір був перекритий низькою стелею, яка була розібрана лише у 1989 році.

Після завершення Німецько-радянської війни церква продовжувала діяти й навіть набувала початкового вигляду: під час настоятельства архімандрита Порфирія (Давиденка) майстром Сергієм Макогоном був встановлений дерев’яний купол, критий залізом, та маленький купол на місці дзвіниці.

У 1960-ті роки, під час кампанії із закриття уцілілих при Сталіні храмів, Крюківська парафія була близькою до закриття, адже поруч діяла школа, й учителі й учні «відчували згубний вплив релігії».

Архімандрит Порфирій робив все, щоб зберегти церкву, й навіть наказав зняти систему водяного опалення, яка була в церкві, й віддати її школі, а також відділив храм від школи двометровим парканом. Ці заходи допомогли, й церква продовжила діяти.

У 1970-ті роки старостою церкви був Микола Опанасович Кононенко. За його старостування спорудили нинішній іконостас і кіоти, придбали великі панікадила, дерев’яні сходи до церкви замінили бетонними. При Євгенові Івановичу Винничуку, який був старостою з 1980 по 1986 роки, ленінградські художники Сергій Вереін і Юлій Рибаков розписали храм.

Із 1988 року, року Тисячоліття хрещення Русі, при протоієреї Петрі Кучеруку почалося нове відродження храму: добудували світловий барабан, ветхий дерев’яний купол замінили залізним, в Москві придбали дзвони. А в 1996 році під час настоятельства священника Володимира Шестова за сприяння вагонобудівного і сталеливарного заводів була відновлена дзвіниця.

Із 2013 року будівля має статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

У квітні 2021 року собор зазнав нових змін: за архівними ескізами проіржавілий центральний купол замінили на новий дерев'яний, вкритий позолоченими пластинами, у візантійському стилі, й храм набув вигляду, близького до початкового.

На жаль, станом на 2023 рік собор все ще належить московському патріархату і є кафедральним собором Кременчуцької єпархії УПЦ (МП), де знаходиться кафедра митрополита Кременчуцького і Лубенського.

Галерея

Вид на храм із вулиці Республіканської (21 вересня 2019)

Вид на храм із вулиці Республіканської (7 листопада 2021)

Джерела

1. Лушакова А. М., Євселевський Л. І. Вулицями старого Кременчука. 2-ге вид., перероб. та допов. Кременчук : Вид–во «Кременчук», 2001. 224 с. (рос. мовою).

2. Самому древнему собору Кременчуга 125 лет! // Кременчуцький ТелеграфЪ. – 15.10.2012.

3. Архимандрит Аввакум. Успения Пресвятой Богородицы церковь. Кременчуг город, Крюкова м/р. // Миссионерское Духовное училище Украинской Православной Церкви.

4. Церковь Успения Божией Матери в Крюкове // Околиці Кременчука.

5. Альона Душенко. За історичними ескізами відновили купол в Успенському кафедральному соборі Кременчука // Кременчуцький ТелеграфЪ. – 18.04.2021.