Свято-Миколаївський собор

Собор 17 липня 2019

Статус: пам’ятка архітектури (Наказ Управління культури Полтавської ОДА від 03.06.2013 № 196)
Розташування: вулиця 29 Вересня, 16/34
Будівництво: 1910
Стиль: неоготика

Будівля Свято-Миколаївського собору – це колишній католицький костел, зведений на початку XIX століття коштом полтавської дворянки Котович, яка заповіла на користь Полтавської римо-католицької церкви значний капітал. Частину грошей використали на ремонт полтавського костелу, а на решту в неоготичному стилі збудували костел у Кременчуці, на розі вулиць Пушкінської (зараз – вулиця 29 Версеня) та Міщанської (зараз – Софіївська), майже навпроти Пушкінської народної аудиторії. Будівництво було завершено в 1910 році.

Будівля функціонувала як костел до 1919 року, аж поки, після встановлення радянської влади, не була експропрійована більшовиками..

Після 1930 року тут розміщують Будинок санітарної культури, де пропагували здоровий спосіб життя та проводили інші пропагандистські заходи. 1 січня 1937 року в ньому відкрилася перша районна виставка самодіяльного образотворчого мистецтва. Для експозиції відібрали 128 робіт 43 художників-початківців: твори педагогів П. Ткаченка («Водна станція на Дніпрі», «Буря», «Човен») і Л. Костюковського («Лісова галявина», «Світлий день»), робітника заводу імені Сталіна П. Трунова («Електростанція») та інші. Виставка викликала великий інтерес у кременчуківців (тільки в перший день її відвідали майже 600 мешканців міста).

Після Другої світової війни в будівлі, яка залишилася майже неушкодженою, певний час розташовувався кінотеатр «Перемога», де демонстрували трофейні фільми, пізніше – Будинок офіцерів, а з 1971 по 1991 рік – дитячо-юнацька спортивна школа № 2.

У 1991 році рішенням місцевої влади споруду передали релігійній громаді Української автокефальної православної церкви. Перше богослужіння відбулося 17 грудня 1991. Після об’єднавчого собору 1992 року храм став належати громаді Свято-Миколаївській релігійній громаді Української православної церкви Київського патріархату, а після об’єднавчого собору 2018 року – Православній церкві України.

За час приналежності споруди православним церквам було проведено будівельні оздоблювальні та ремонтні роботи, прибудовано портал та встановлені куполи з хрестами. Дерев’яний різьблений іконостас був виконаний заслуженим майстром народної творчості України Миколою Зацеркляним, із 1996 року над розписами трудився київський іконописець Максим Ладєйщиков, а з 2007 року цю роботу продовжує кременчуцький художник Микола Бутко.

Першим настоятелем з липня 1991 року до травня 1992 року був архімандрит Афанасій. Із липня до грудня 1992 року обов’язки настоятеля храму виконував ієрей Михайло Ковташ. 12 січня 1993 року настоятелем храму було призначено протоієрея (тоді – ієрея) Володимира Макогона, який і донині є головним священником церкви.

Із 2013 року будівля собору має статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

Галерея

Собор ще без верхніх куполів (1 січня 2014)

Собор із встановленими куполами (18 вересня 2016)

Собор із боку Софіївської вулиці (17 липня 2019)

Джерела

1. Лушакова А. М., Євселевський Л. І. Вулицями старого Кременчука. 2-ге вид., перероб. та допов. Кременчук : Вид–во «Кременчук», 2001. 224 с. (рос. мовою).

2. Історія собору // Свято-Миколаївський собор.

3. Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука // Полтавська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату. – 2013-06-28.