Будівля Державного банку

Головний фасад будівлі 1 січня 2019

Статус: пам’ятка архітектури (рішення виконкому Кременчуцької міської ради народних від 07.04.1988 № 273, Наказ Управління культури Полтавської ОДА від 03.06.2013 № 196)
Розташування: на розі вулиці Перемоги та Соборної площі (вулиця Перемоги, 9/1)
Будівництво: 1896–1900
Поверховість: 2 (2,5)

Садиба Кременчуцького відділення Державного банку розташована на перетині вулиць Перемоги, Ігоря Сердюка та площі Перемоги, за адресою: вулиця Перемоги 9/1.

1881 року міська дума почала клопотання про відкриття в Кременчуці контори Державного банку, адже потужності двох існуючих у місті банків економіці міста, що бурхливо розвивалася, вже не вистачало. До того ж, у місті ширилися чутки, що нібито Управління Харківсько-Миколаївської залізниці, яке розміщувалося в Кременчуці, через відсутність контори Держбанку буде переведено в інше місто, де така контора є, що могло спричинити серйозний збиток економіці міста. Міська управа була згодна віддати банку другий поверх будівлі повітових Присутствених місць, на першому поверсі якої містилося казначейство.

Вже за рік, вивчивши економічний стан міста (рівень промислового виробництва й розмір торговельного обороту), міністерство фінансів дало дозвіл на відкриття відділення Держбанку, яке почало працювати 16 серпня 1883 року. Було затверджено штат та посадові оклади, а управителем призначено кандидата комерції В. Козлова.

Кременчуцьке відділення, поступово нарощуючи обороти, відігравало провідну роль у тогочасному фінансовому житті міста. До того ж банк займався й благодійністю, наприклад: було засновано стипендію для кращих учнів Кременчуцького 4-класного міського училища.

Банківські операції спочатку здійснювалися в найманому будинку Макшеєва по Єкатерининській вулиці (сучасна Соборна), потім – у будинку Гуревича по Херсонській вулиці (сучасна Лейтенанта Покладова), пізніше – в будинку Ставицького по Єкатерининській вулиці.

Але відомство прагнуло, щоб усі його відділення й контори містилися в його власних будинках, які б відповідали специфічним вимогам: були зведені за першою групою капітальності, аби витримувати повені, землетруси, пожежі; мати надійно захищену камеру для зберігання цінностей та грошей. Орендовані приміщення не відповідали цим вимогам. Тому 1892 року правління Кременчуцького відділення Держбанку звертається до міської управи з проханням виділити землю для спорудження власної будівлі.

Упродовж трьох наступних років управа пропонує банку 5 ділянок у різних частинах міста, але управителі Д. Позняков, а пізніше Д. Нікітін хотіли зводити будівлю тільки на Соборній площі, на перетині вулиць Київської (сучасна Перемоги) та Петровської (сучасна Ігоря Сердюка), адже однією з основних вимог, що висувалися Державним банком до своїх відділень, було розташування «в діловому центрі міста, бажано поблизу казначейства та поштової контори, з якими банківські установи взаємодіяли щодня». І поштова контора, й казначейство повіту в Кременчуці розташовувалися саме на Соборній площі.

Зведення банку на Соборній площі суперечило тогочасному будівельному законодавству, згідно з яким будувати щось біля культових будівель на відстані менше 42 м (20 сажнів) заборонялося. А до Успенського собору відстань була меншою. Священники виступили проти будівництва, але програли боротьбу. Можливо, все вирішили гроші, й керівництво банку просто підкупило міських чиновників. І 1896 року після довгих перемовин міська влада виділила-таки ділянку під забудову.

Будівництво тривало майже 4 роки. Будували цілу садибу з флігелями для квартир службовців банку, господарськими будівлями, сараями, стайнями. Навколо садиби звели глуху кам’яну огорожу з в’їзною брамою. Головну будівлю зводили з різнокольорової лицьової цегли заводу Щелкунова, який розташовувався в селі Кривуші на місці сучасного дачного кооперативу між Луговою вулицею та берегом Дніпра. На кутовій частині будівлі встановили герб Російської імперії – двоголового орла.

1900 року банк розпочав роботу в новій власній будівлі. Управителем банку на той час був Олексій Олексійович Оглоблін. Керівництво банку досягло своєї мети, але це стало справжнім ударом по ансамблю Соборної площі, адже, на думку мистецтвознавців, «будівля банку ні своїм місцем розташування, ні зовнішнім виглядом абсолютно не вписувалося в ансамбль площі і навіть руйнувала його».

Будівля Державного банку на початку XX століття (листівка)

Відповідно до вимог, новий будинок банку був телефонізований, у ньому була обладнана кам’яна комора для грошей та інших цінностей, операційні приміщення, кабінет управителя, кімната для засідань обліково-позикового комітету. Управитель і контролер Кременчуцького відділення проживали біля банку в казенних квартирах. За традицією, решта банківських службовців оселилися неподалік. Наприклад, певний час керівник банку мешкав у будинку Маклакова по Петровській, через перехрестя від місця служби.

За рік до відкриття біля будівлі запустили Єкатерининську та Києво-Херсонську лінії Кременчуцького трамвая, а на площі розмістили зупинкові павільйони.

У 1905 році в будівлі стався підпал. Є версія, що його метою було отримання страховки. В тому ж році будівлю відновили.

У 1913 році міською думою розглядалося питання про розширення садиби банку у бік Успенського собору. Питання викликало активні дебати, було висунуто пропозицію виділені на перебудову гроші використати для будівництва нової будівлі на іншій ділянці, щоб не затінювати архітектурну важливість собору. Клопотання керівника банку про розширення відхилили.

У 1919 році більшовики націоналізували приміщення банку. Кілька років у ньому розташовувались міські адміністративні та державні органи. Із 1932 по 1941 рік у будівлі містилося Кременчуцьке відділення Промбанку СРСР.

Під час окупації німцями Кременчука в будівлі діяло казино для німецьких офіцерів. Відступаючи, німці спалили банк, від якого залишилася тільки цегляна коробка.

Поки будівлю банку відбудовували, службовці працювали в її підвалі. Вікна цих приміщень зараз замуровані цеглою. Деякі з працівників там і жили, поки в 1950-х роках не отримали квартири. Будівлю відновили впродовж 1945–1949 років, і до 1991 року в ній розташовувалося відділення Держбанку СРСР.

У 1988 році будівля отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

Після відновлення державної незалежності України в будівлі розташувалося відділення «Укрсоцбанку».

2017 року будівлю виставили на продаж. Міська влада викупила її для власних потреб: планували облаштувати на другому поверсі конференц-зал голови міста. І наразі це адміністративна будівля.

До наших днів зберіглася майже вся садиба банку: головна двоповерхова неоренесансна будівля, допоміжні приміщення, огорожа. Головна будівля з напівпідвалом, цегляна, з облицювальної цегли різних відтінків, нетинькована, у плані П-подібна. Вгорі по периметру йде рельєфний геометричний цегляний фриз, між напівпідвалом, бельетажем та другим поверхом тягнуться горизонтальні тяги (пояски). Стіни другого поверху декоровані дощатим рустом. Композиційним центром головної будівлі є її зрізаний кут, що виходить на ріг вулиць Єкатерининської та Київської, з балконом із кованими фігурними ґратами на другому поверсі, які збереглися з часу спорудження. Частина вікон другого поверху аркові, частина прямокутні, всі прикрашені наличниками із «замками». Вікна напівпідвалу з наличниками у верхній частині замуровані. Головний фасад виходить на вулицю Перемоги, центральний вхід зміщений у правий бік будівлі. Фасад із боку Соборної має парну кількість вікон (по 6 на обох поверхах). Усередині головної будівлі можна побачити мармурову підлогу та паркет в окремих кабінетах, дзеркала, фонтани в робочому стані, розкішні люстри в приміщенні, де міська влада планує організувати конференц-зал. Із тилу та з боку вулиці Ігоря Сердюка садиба обнесена цегляним тинькованим парканом. Вальмовий дах укритий бляхою.

Будівля банку фігурує в детективному романі Аліси Гаврильченко «Злочинний дует»: саме з неї було викрадено дев’ять мільйонів гривень: «Це був останній будинок на Соборній вулиці, за ним починалася площа Перемоги, де досі стирчали рештки пам’ятника Леніну – п’єдестал зі сходинками». Згадується в романі й трамвай біля будівлі, й факт підпалу банку заради отримання страховки.

Галерея

Вид на тильний фасад із площі Перемоги 21 листопада 2017

Зрізаний ріг із балконом 1 січня 2019

Джерела

1. Литвиненко А. К., Лушакова А. Н. Кременчуг финансовый. 1571–1941 гг. : Очерк социально-экономической и финансово-банковской истории Кременчуга. Кременчук : Кременчук, 1999. 185 с.

2. Лушакова А. М., Євселевський Л. І. Вулицями старого Кременчука. 2-ге вид., перероб. та допов. Кременчук : Вид–во «Кременчук», 2001. 224 с. (рос. мовою).

3. Красельникова Т. Противоречивая история Дома Государственного банка // Кременчуцька газета. 2018-09-15.

4. Душенко А. Які таємниці зберігає банк на площі Перемоги // Кременчуцький ТелеграфЪ. 2020-08-22.

5. Свідок життя кременчужан: банк по вул. Перемоги // Кременчуцька міська централізована бібліотечна система для дорослих. 2024-04-16.