Вулиця Перемоги

Вулиця Перемоги на початку. Вид у напрямку площі Перемоги (15 листопада 2020)

Колишні назви: Рози Люксембург, Київська
Район: Автозаводський
Місцевість: Центр
Довжина: 1050 м
Заснування: 1774; 1985
Рух: двобічний
Покриття: асфальт

Вулиця Перемоги – одна з центральних вулиць Кременчука. Починається від Університетської вулиці біля парку Слави, продовжуючи напрям паркової алеї, яка веде до Центрального пляжу, й тягнеться на північ до вулиці Полковника Гегечкорі, де переходить у вулицю Богдана Хмельницького. На своєму шляху проходить уздовж площі Перемоги та перетинає й приймає провулки Павлівський, Поштовий, Ревенка, вулиці Соборну, Ігоря Сердюка, Івана Мазепи, Миколи Гоголя, Софіївську, Троїцьку. Хоча в своїх сучасних межах вулиця була заснована в 1985 році шляхом відокремлення частини вулиці Богдана Хмельницького, вона має довгу історію.

У XVIII столітті на місці вулиці Перемоги від берега Дніпра, де зараз Центральний пляж, до сучасної вулиці Івана Мазепи проходив гласис Кременчуцької фортеці. Від нього в напрямку Власівського шляху в 1774 році прокладається нова вулиця, яка пізніше отримала назву «Київська».

На початку XIX століття, відповідно до планів 1803 та 1805 років, якими передбачалося перепланування території колишньої фортеці, Київську вулицю продовжили вздовж колишнього кріпосного валу до берега Дніпра.

У XIX століття на вулиці переважала одноповерхова садибна житлова забудова, в районі центральної площі розташовувалися аптека й «двір пожежного інструменту».

Наприкінці XIX – початку XX століть вулиця забудовується прибутковими житловими будинками, особняками, будівлями громадського призначення. Серед останніх – відділення Державного банку, дитячий притулок Товариства допомоги бідним, жіноче народне училище, військове зібрання, Благодійне товариство.

У 1899–1921 роках Київською вулицею пролягала Києво-Херсонська лінія Кременчуцького трамваю (маршрут № 3, Соборна площа – вулиця Українська).

Після Жовтневого перевороту вулицю перейменували на честь німецької революціонерки й феміністки Рози Люксембург.

Забудова вулиці в часи Другої світової війни зазнала сильних руйнувань, особливо постраждала частина від дніпровського берега до вулиці Гоголя. Нове будівництво розгорнулося тут тільки в 1960-ті роки, а відрізок від берега до Першотравневої (зараз – Університетська) став однією з алей Ювілейного парку (зараз – парк Слави).

Ще в 1954 році з нагоди святкування так званого «300-річчя возз’єднання України з Росією» вулицю перейменовують на честь Богдана Хмельницького. А вже в 1985 році з нагоди відзначення «40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні» частина вулиці Богдана Хмельницького від Первомайської до вулиці 1905 була виділена у вулицю Перемоги.

Зараз на вулиці Перемоги переважає багатоповерхова житлова забудова. Також є кілька будівель, які становлять історичну або архітектурну цінність (деякі з них вціліли з дожовтневого періоду):
- будівля Кременчуцького відділення Державного банку (вул. Перемоги 9/1);
- будинок Володарського / Кременчуцький краєзнавчий музей (вул. Ігоря Сердюка 2);
- готель «Кремінь» (вул. Ігоря Сердюка 1);
- будівля Кременчуцького благодійного товариства / будинок міської друкарні (вул. Перемоги 34);
- будівля Маріїнської жіночої гімназії / штабні будинки Кременчуцького льотного коледжу (вул. Перемоги 17/6);
- будівля Кременчуцької дитячої художньої школи імені Олександра Литовченка;
- житловий будинок (вул. Софіївська 2/50);
- будинок генерала Гутовського / дитячий садок № 19 (вул. Софіївська 1/48).

Меморіальні дошки Олексію Леонову, Миколі Молочникову, Миколі Чернову встановлені на штабному будинку Кременчуцького льотного коледжу, а дошка єшиві «Томхей Тмімім» – на будівлі міської друкарні.

Вулицею пролягають маршрути маршрутних таксі № 12, 13, 17 та приміських автобусів № 106, 124, 225 (на Світловодськ, Власівку, Самусіївку).

Вулиця Перемоги на початку. Вид у напрямку площі Перемоги (15 листопада 2020)