Комплекс Кременчуцьких артилерійських складів (в кінці вулиці Небесної Сотні)

Руїни однієї з будівель артскладів 28 травня 2023

Розташування: в кінці вулиці Небесної Сотні
Будівництво: 1873
Ліквідація: бл. 2003

Комплекс колишніх артилерійських складів розташовувався в кінці сучасної вулиці Небесної Сотні, між Щемилівкою та Ревівкою, за каналом (колишньою річкою Кагамлик). Після ліквідації цієї структури за місцевістю, де вона була, закріпилася назва «Артсклади».

Зброя та боєприпаси зберігалися в Кременчуці й до створення артилерійських складів як організаційної структури. Так, у першій половині XIX століття в Кременчуці розташовувався артилерійський парк, який дуже розрісся за роки Кримської війни, прийнявши на свій баланс боєприпаси з восьми інших парків. А наприкінці 1860-х років у Російській імперії постало питання про необхідність створення артилерійських складів, тому що система паркового забезпечення діючої армії під час Кримської війни показала свою неефективність.

Отже, 1873 року на землях між вулицею Київською (сучасна Богдана Хмельницького), річкою Кагамлик і міським кладовищем, яке військове міністерство брало в користування в Кременчуцької міської думи, почалося будівництво артилерійських складів Одеського військового округу. На цих землях військові об’єкти розташовувалися ще з початку XIX століття, але до початку будівництва складів їх вивели з експлуатації. Першими збудованими спорудами стали: двоповерхова будівля для зберігання зарядів, чотири порохових комори з траверсом та вісім сховищ для снарядів, польової артилерії, гармат та іншого артилерійського майна.

Управління складів розташовувалось на розі вулиць Кагамлицької (нині – Миколи Гоголя) та Училищної (нині – Михайла Коцюбинського), на місці сучасного стадіону «Вертоліт» Льотного коледжу. Імовірно, в ті ж роки до складів була прокладена залізнична гілка, колії якої вели до багатьох складських приміщень. Переважно саме залізницею здійснювалося ввезення та вивезення боєприпасів.

Вже невдовзі, в 1879 році, постала необхідність розширити склади, але ж поруч були кладовища (православне, старообрядницьке, єврейське, караїмське) та міська забудова, тому було прийняте рішення відвести під склади нову ділянку на Піщаній горі, яку пізніше іноді називали «Новою територією» або «Новим небезпечним містечком»).

Станом на 1905 рік на старій території були дві кам’яні споруди для зберігання запасів і ручної зброї, 12 одноповерхових кам’яних сараїв, чотири кам’яні порохові погреби й допоміжні споруди. В складі артилерійської лабораторії (лабораторією та лаборатористами тоді називали службу, яка займалася комплектацією та розкомплектацією пострілів) було 9 дерев’яних одноповерхових сараїв, дерев’яний погреб і допоміжні будівлі.

Склад обслуговувався місцевою артилерійською командою. З початком Першої світової війни навантаження на Кременчуцькі артсклади зросло, тому чисельність штату була збільшена за рахунок мобілізованих, які додали клопотів керівництву через пияцтво й участь у вуличних заворушеннях.

Склади вистояли в бурхливі роки Перших визвольних змагань, хоча місто неодноразово переходило з рук у руки.

У 1921 році Кременчуцький артсклад мав номер 65 і по суті, за термінологією тих часів, був складом змішаного майна (тобто універсальним, на якому зберігалися й боєприпаси, й артилерійське майно). Його штат становив 962 осіб та 38 коней. При складі була амбулаторія.

Після встановлення влади більшовиків із артскладів багато чого вивезли: порох – у Шостку й Білгород, шашки й клинки – в Москву, зарядні ящики – в Ростов, артилерійської установки – в Нижній Новгород, двуколки – в Суми, приладдя до гвинтівочних затворів – в Ізюм, інженерне майно – в Полтаву.

Через вибухи військових складів у країні, які почастішали, в 1923 році на Кременчуцьких артскладах був проведений ремонт: підлатали діри на дахах, встановили захист від блискавок, збудували караульне приміщення у вигляді землянки, в одній із будівель обладнали центральне водяне опалення (демонтували котельню в одній будівлі й переставили її в іншу, безпечнішу).

У період між 1921 та 1937 роками склад отримав новий номер – 27.

У 1930-ті роки територія артскладів була розширена за рахунок старих кладовищ, що межували з ними. Це супроводжувалося пограбуванням і знищенням могил, руйнуванням пам’ятників і склепів. Надгробки були використані в будівництві: їх укладали в фундаменти будівель, з них викладали сходи. Кістки небіжчиків зі склепів та могил просто викидали в озеро або ж закопували в іншому місці. Багато склепів було зруйновано, але не всі: в деяких в часи Німецько-радянської війни ховали снаряди.

Після початку Німецько-радянської війни для прикриття складів від ударів з повітря була розгорнута спочатку 7-ма зенітна батарея, пізніше – 7-й зенітний артилерійський дівізіон. У серпні 1941 року, коли німці зайняли Крюків, увесь центр Кременчука опинився під регулярним артилерійським вогнем. Поки артсклади ще не обстрілювали, почалося вивезення боєприпасів. Завантажувалися вагони, які вночі вручну по одному перетягували до переїзду, де вони були поза полем зору німецьких артилерійських спостерігачів. Таким чином було вивезено 800 вагонів боєприпасів. Через артсклади також здійснювався вивіз запасів пального з дніпровських барж, які стояли в затоні (до 7000 тон). Від затону до складів був прокладений трубопровід, яким пальне перекачувалося з барж у цистерни, які вивозили вночі й далі відправляли на Полтаву й Харків.

Склад був евакуйований в Сталінградську область, а після закінчення війни повернувся в Кременчук. У 1950-х роках склад носив назву «Військова частина № 33577» або «Військова база № 527».

На початку 1990-х, коли на теренах колишнього СРСР пройшла хвиля нападів на склади, надійшов наказ викопати навколо них рів. Землерийна машина пройшася прямо по могилам.

Існували Кременчуцькі артсклади приблизно до 2003 року, коли боєприпаси з нього були вивезені, а територія передана місцевій громаді. Під час ліквідації складів у деяких склепах сапери знаходили снаряди, заховані в часи Німецько-радянської війни.

Територія стала відкритою для всіх: тут розгорнули свою діяльність «чорні археологи» й збирачі металу, а озеро на місці затоплених каменоломень XIX століття облюбували для відпочинку містяни. Частина старих поховань була збережена місцевими ентузіастами. За самою ж місцевістю закріпилася народна назва – «Артсклади».

Існували плани будівництва на території колишніх артскладів мікрорайону «Озерний», але вони не були реалізовані, й у 2015 році проєкт був остаточно закритий.

У 2010-х роках територією колишніх артскладів зацікавилося єврейське товариство «Релігійна громада іудеїв «Бейт ахаїм», яка виступила з ініціативою збудувати на місці колишнього Єврейського кладовища меморіально-культовий комплекс та паломницький центр, адже є версія, що тут поховані дві доньки засновника брацлавського хасидизму раббі Нахмана з Брацлава: Сара і Хая. За іншою версією – лише Сара, яку хасиди почитають як праведницю. Але раніше міська влада вже відвела навколишню територію під земельні ділянки для учасників АТО і навіть провела жеребкування для розподілу. До того ж і краєзнавці, й місцеві активісти наголошували на тому, що несправедливо буде зводити меморіал для вшанування пам’яті лише євреїв, адже на втраченому кладовищі були й інші сектори: православний, старообрядницький та караїмський. Були також пропозиції від громадськості створити на Артскладах парк, але їх влада не почула.

Отже, поки, станом на 2024 рік, територія являє собою майже ліс із руїнами колишніх будівель (у конструкції деяких можна побачите гармонійне поєднання цегли й місцевого тесаного граніту), залізничними платформами без колій, залишками поховань та стихійними сміттєзвалищами.

Галерея

Руїни будівель артскладів 5 листопада 2017

Руїни будівель артскладів 27 травня 2018

Руїни однієї з будівель артскладів 28 травня 2023

Руїни будівель і рештки споруд артскладів 25 лютого 2024

Джерела

1. Лушакова А. М. Військові склади у Кременчуці в др. пол. ХІХ на поч. ХХ ст. // Вісник КрНУ імені Михайла Остроградського. 2011. Випуск 4 (69). Частина 1. С. 168–172.

2. Саранча В. І., Бенедик Т. І. До історії кременчуцьких артилерійських складів: дореволюційний період (1873–1917 рр.) // Околиці Кременчука. 2015.

3. Сезин Д., Сезин С. История Кременчугского артиллерийского склада // «Археологія & Фортифікація України». Збірник матеріалів VІІ Всеукраїнської науковопрактичної конференції / редкол.: О.О. Заремба (відп. ред.) та ін. Кам’янець-Подільський :

ПП Буйницький О. А., 2017. С. 140–147.