Житловий будинок (Івана Мазепи 13)

Вуличний фасад будинку 22 липня 2024

Розташування: вулиця Івана Мазепи, 13 (фактично – по вулиці Миколи Гоголя)
Будівництво: 1910
Поверховість: 2

Двоповерховий цегляний житловий будинок по вулиці Кагамлицькій (сучасна вулиця Миколи Гоголя) був зведений 1910 року за проєктом німецького архітектора. Офіційна адреса будинку – вулиця Івана Мазепи 13.

За деякими джерелами, із жовтня 1941 року в цьому будинку, який тоді мав № 19, в квартирі вдови Анни Бойправ, жінки, яка славилася своєю красою, збиралася підпільна група Миколи Ромашкіна та Івана Лісненка. Ромашкін і Лісненко – червоноармійці, які втекли з німецького полону й осіли на деякий час у Кременчуці, бо мали тут родичів. Із місцевими активістами (Михайлом Опанасенком, П. Фаліним, Миколою Наумовим, Володимиром Орлом, Є. Турчинським, Григорієм Гиричем, Костянтином Ємельяненком, Анною Бойправ та її шістнадцятирічною дочкою Тамарою) вони створили одну з перших у місті груп підпільників. У них був радіоприймач, з якого вони записували повідомленні совєцького інформбюро й розповсюджували їх на листівках. Вони допомагали звільняти полонених, розробляли диверсії (у них була зброя і вибухівка). Саме Іван Лісненко зробив антинацистський напис на пам’ятнику «Борцям за владу Рад» у Поштовому сквері. Підпільники групи навіть збиралися підірвати міст, електростанцію, склади й піти в ліс до партизанів, але 22 грудня 1942 року, коли вони зібралися в Анни Бойправ нібито для святкування її іменин, зрадник видав їх німцям. Підпільників заарештували й майже три місяці тримали у в’язниці, катуючи з метою випитати інформацію про інших підпільників. Їх розстріляли 3 березня 1943 року. Пізніше на будинку була встановлена меморіальна дошка на честь розстріляних підпільників групи Лісненка та Ромашкіна. Але, можливо, що ця підпільна організація все ж діяла в сусідньому будинку, який не зберігся (на місці готелю «Онтаріо»).

Сам будинок вцілів під час Другої світової війни, й після звільнення Кременчука від німців був пристосований під в’язницю. В колишніх квартирах були обладнані камери. Поблизу був одноповерховий будинок, у якому облаштували караульне приміщення. Ув’язнені були залучені до будівництва в’язниці по вулиці Сумській біля річки Крива Руда, на території якої в 1952 році була організована дитяча трудова колонія для неповнолітніх засуджених підлітків.

Після 1949 року будинок знов став житловим. У ньому мешкало близько 14 родин.

У 2007 році, коли філія «Придніпровські магістральні нафтопроводи» акціонерного товариства «Укртранснафта» забажала звести на місці старого будинку новий, більшість мешканців розселили, але не всі з них погодились із запропонованими умовами, й дві родини продовжували мешкати в своїх квартирах і відстоювати свої права як мінімум до 2021 року.

Станом на 2024 рік демонтаж старого будинку й будівництво нового ще не розпочато.

Галерея

Вуличний фасад будинку 27 грудня 2020

Вуличний фасад будинку 10 серпня 2021

Джерела

1. Тайна, которую хранит дом по улице Бутырина, 13 // Кременчуцький ТелеграфЪ. 2014-05-10.

2. В’язниця на вул. Гоголя частина 1: розповідає Бергер // Творчий Кременчук. 2021-04-05.

3. В’язниця на вул. Гоголя частина 2: розповідає Бергер // Творчий Кременчук. 2021-04-05.

4. Немецкая оккупация Кременчуга 1941–1943 годов. Подполье // Наш Кременчуг. 2023-11-25.

5. Публікації кременчуцьких ЗМІ про хід конфлікту між «Придніпровськими магістральними нафтопроводами» та мешканцями будинку.