Вуличний фасад будинку (30 вересня 2018)
Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення (Наказ Управління культури Полтавської ОДА від 03.06.2013 №196)
Розташування: вулиця Ігоря Сердюка, 8/18
Будівництво: поч. XX ст.
Поверховість: 2
Будинок був зведений на початку ХХ століття в стилі модернізованої класики. Тоді на першому поверсі будинку були кав’ярня, кондитерська, булочна, а на другому мешкала родина Силаєвих. Самого господаря будинку яскраво характеризує така історія, розказана краєзнавцем Євгеном Бергером: «У Кременчуцькій жіночій гімназії навчалися 290 учениць. У кондитера був список їхніх днів народження. У цей день кондитер посилав їм солодощі».
Із 1916 року в будинку розташовувалося Друге Кременчуцьке товариство взаємного кредиту, а після встановлення в Кременчуці більшовицької влади тут розмістилося управління міської міліції. В будинку був добре обладнаний спортивний зал товариства «Динамо», де тренувалася молодь центральних районів міста. На другому поверсі часто влаштовували танцювальні вечори.
Але вже тоді формувалася зловісна слава будинку: подейкували, що в його підвалах, а також у підвалах сусіднього будинку (зараз – Ігоря Сердюка 10/25) були камери попереднього ув’язнення, де проводили жорстокі допити й навіть розстрілювали «ворогів народу». Зі спогадів Дмитра Гуриненка: «…Ми ночами, ховаючись біля будівлі поліграффабрики, спостерігали, як до цих будівель під’їжджав „чорний ворон“, з якого виводили заарештованих, а через деякий час, після розстрілу, їх виносили загорнутими в брезент, вантажили на парну підводу й вивозили… Під час розстрілів ми чули глухі постріли».
1996 року в пам’ять про невинні жертви сталінських репресій з ініціативи товариства «Меморіал» у дворі колишньої міліції встановили пам’ятний знак.
На початку Німецько-радянської війни в будинку розмістився Перший кременчуцький окремий винищувальний батальйон, у завдання якого входила охорона важливих народногосподарських об'єктів, боротьба зі шпигунами й диверсантами і який налічував до 300 бійців. При наближенні фронту до міста батальйон включили в дивізію народного ополчення, а пізніше – в регулярні частини Червоної Армії. В 1995 році на фасаді будинку Силаєва на честь Кременчуцького винищувального батальйону була встановлена меморіальна дошка.
Під час німецької окупації в будинку знаходилася міська поліція, а при відступі німців будівля була підпалена.
У 1948 році вигоріла всередині споруда була передана для відновлення всесоюзному тресту «Кременчуктрансмашбуд».
У 1952 році будинок був відновлений і в наступні десятиліття кілька разів змінював своїх господарів: у різні роки тут містилися міськком Компартії України і міськком комсомолу, комбінат «Кременчукбуд», трест «Кременчукнафтохімбуд».
Наприкінці 1960-х років до святкування в 1971 році 400-річчя Кременчука на зовнішньому брандмауері будинку, що виходить на Соборну вулицю, була встановлена металева композиція з підсвічуванням «Кременчук учора й сьогодні» за авторством московських художників М. Алексєєвої та Є. Прохорова. Композицію багато критикували, з часом підсвічування вийшло з ладу, відновлювати його не стали, а ближче до межі століть арт-об’єкт взагалі демонтували.
У 1985 році колишній будинок кондитера Силаєва як архітектурна пам’ятка був внесений до переліку об’єктів історії та культури місцевого значення.
У 1989 році біля заднього фасаду будинку звели вежу з червоної цегли, яка стала своєрідним порталом до підвалів будинку. Довгий час там містився ресторан «Пекін», пізніше – піца-бар «Fortezza», з 2017 року – стимпанк-бар «Наутилус». Коли тільки-но звели вежу й відкрили ресторан, деякі кременчуківці обурювались, адже раніше в тих підвалах вбивали людей. Але з часом до вежі звикли, адже вона стала архітектурною домінантою периферійної частини скверу Олега Бабаєва.
Станом на 2024 рік будинок кондитера Силаєва є рідкісним для Кременчука зразком забудови кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зараз у ньому містяться магазини й офіси.
Немає коментарів:
Дописати коментар