Парк Слави

Центральна алея парку (22 грудня 2013)

Розташування: біля Центрального пляжу
Відкрито: 1967
Площа: 18 га (офіційно)
Статус: парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва (Рішення виконавчого комітету Полтавської обласної ради № 531 від 13.12.75 р.)

Розташування та опис

Парк Слави лежить у центрі Кременчука на березі Дніпра. На заході, біля річкового вокзалу, він примикає до Придніпровського парку, із півночі обмежений вулицями Театральною та Університетською, на сході – Українською, а південна межа парку пролягає вздовж Центрального пляжу. Також із півночі в парк вливається вулиця Перемоги, а в південно-східному куті парку ховається Мала набережна.

Парк створено в ландшафтному стилі, на його території можна виділити зону тихого відпочинку (більша частина парку) й меморіальну (біля пам’ятника Тарасові Шевченку).

Історія

До Другої світової війни вздовж лівого берега Дніпра від сучасного річкового вокзалу до Крюківського моста (де зараз розкинувся Центральний пляж) були пристані та лісопильня, до яких по насипній дамбі пролягала залізнична колія, а на місці сучасного парку Слави розташовувалася Кременчуцька суконна фабрика та житлові будинки. Під час війни майже всі будинки й фабрика були зруйновані.

У травні 1964 року Харківським філіалом «ДІПРОМІСТО», який планував першу чергу Придніпровського парку, був розроблений проєкт другої його черги, яка мала продовжити «зелений пояс» уздовж Дніпра.

Рішення 4-ї сесії 10-го скликання Кременчуцької міської ради від 22.09.1965 передбачало звільнення території для другої черги Придніпровського парку від пристані біля скелі-реєстру до трикотажної фабрики, а річковий порт мав бути перенесений на Перший Занасип до паливного складу. Вже в наступному році почалися підготовчі роботи для закладання парку.

Насамперед розчистили територію та завезли 45 тис. куб. м родючого ґрунту, яким вкрили площу майбутнього парку шаром майже 2 м. Заклали підземні комунікації, висадили більше 15 тисяч дерев та кущів, облаштували десятки клумб.

Територія була поділена на 11 ділянок, за якими задля забезпечення вчасної посадки дерев і кущів, прополки, поливу закріпили шефів (підприємства й установи міста), для яких розробили спеціальні графіки виконання робіт. В облаштуванні парку брали участь також і школярі та студенти, навіть студенти-іноземці.

Посадковий матеріал завозили з Піщанського розплідника, розплідників Кременчуцького лісгоспу, з Устимівської дослідної станції, з Київського ботанічного саду, з Кіровограда, Запоріжжя, Дніпропетровська. З Нальчика привезли саджанці хвойних порід: туї західної, ялівця колоновидного, ялини блакитної і сріблястої форм. Парк обладнали системою водопостачання, освітлення. Особливий внесок у створення парку зробив керівник комунального підприємства «Зеленбуд» Георгій Якович Єпішов.

Розроблений проєкт передбачав також зведення кінотеатру на 600 місць, стадіону, кафетерію на 50 зимових і 100 літніх місць, торгівельного павільйону вод і морозива, павільйону фотографії, встановлення кіосків. У дитячому секторі мали бути гойдалки, каруселі, пісочниця, басейн. В спортивному – волейбольний, баскетбольний, городошний майданчики, тенісні корти, тир. Планувалося навіть облаштування вертолітного майданчика й встановлення парашутної вишки. Але більша частина запланованої інфраструктури так і не була створена.

Паралельно з розбивкою парку проводилося й облаштування Центрального пляжу (головним чином, силами комбінату нерудних матеріалів): намив піску, благоустрій території. Вздовж пляжу на межі з парком висадили верби білі.

Відкриття парку мало бути приуроченим до 50-річчя так званої «Великої Жовтневої Соціалістичної Революції», тому, хоча він і планувався як друга черга Придніпровського, в підсумку отримав власне ім’я – «Ювілейний», яке було присвоєне йому постановою бюро міськкому КП України та виконкому міської ради депутатів трудящих від 17.10.1967. Довгий час офіційною назвою всієї паркової зони від вулиці Гоголя до Пролетарської (сучасна вулиця Небесної Сотні) була «Ювілейний Придніпровський парк», а на практиці кременчуківці використовували дві назви, окремо для першої та другої черг парку.

Парк планували здати 5 листопада 1967 року, але термін виконання робіт був подовжений. Але все ж 3 листопада за участі великої кількості містян відбувся урочистий мітинг з нагоди відкриття парку. На мітингу зачитали лист від старих комуністів і комсомольців із заповітом-зверненням до майбутнього покоління 2017 року. Після завершення будівництва на центральній алеї парку встановили пам’ятний знак – брилу залізистого кварциту з анотаційною дошкою, в яку була вмонтована капсула із згаданим зверненням до нащадків.

До кінця 1968 року передбачалось завезти ще 15 тисяч кубометрів ґрунту, облаштувати мережу водопроводу й каналізації, завершити облаштування доріжок, парапетів, східців, встановити металеві перголи для витких рослин. Ці плани переважно вдалося реалізувати.

Новостворений парк, лінія якого органічно поєдналася з береговим ландшафтом, разом із Придніпровським став справжнім зеленим намистом Кременчука. Головним магнітом Ювілейного, як і Придніпровського, став Дніпро. Але якщо в Придніпровський парк йшли до Дніпра за мальовничими краєвидами, що відкривалися з висоти дамби, то головною родзинкою Ювілейного став величезний Центральний пляж.

У парку оселилися білки, їжаки, різні види птахів. Вздовж парапету пляжу вишикувались стрункі тополі пірамідальні. Липові, березові, кленові гаї, соснові бори оточили мальовничі галявини, вкриті травами. А ще плакучі верби й різноманітні екзоти: софори японські, айланти високі, катальпи бігнонієвидні, гледичії звичайні. Головну алею прикрасили кущі шипшини голчатої. Пізніше біля центральної алеї була облаштована альпійська гірка.

Ювілейний парк брав участь у Всесоюзному огляді-конкурсі архітектури та благоустрою міських парків культури і відпочинку та одержав диплом І ступеню.

У 1968 році, до Дня звільнення Кременчука від німецьких окупантів, на початку вулиці Пушкіна (сучасний бульвар Українського Відродження), біля пляжу, був насипаний земляний курган, на вершині якого була встановлена гранітна плита з написом: «Тут буде споруджено меморіальний комплекс «Пагорб бойової Слави» воїнам Радянської Армії, які загинули в боях за Кременчук в роки Великої Вітчизняної війни». На кургані також були встановлені гільзи з землею, привезеної з «міст-героїв» колишнього СРСР. На спорудження меморіального комплексу було організовано збір коштів серед жителів Кременчука та підприємств і організацій міста. Багато років тривала робота над проєктом меморіалу, в 1983 році навіть розпочали будівництво, але потім припинили. Курган пізніше зрівняли з землею, а доля зібраних коштів невідома. Поки існував цей курган, він був місцем зимових розваг кременчуцьких дітлахів: з нього з’їжджали на санчатах та лижах. Після того ж, як його прибрали, центр зимових розваг перемістився на інший курган, той, що поблизу центрального входу на пляж, біля сучасного ресторану «Ахтамар». Вже в 1990-ті роки біля підніжжя зритого кургану влаштували речовий ринок «Придніпровський».

У 1971 році до 400-річчя міста біля Міського палацу культури, що будувався, на 9 гектарах до вулиць Пролетарської та Української заклали сквер як продовження Ювілейного парку. Тут було висаджено 400 каштанів – подарунок Полтави, а також ялинці звичайні, білу та жовту акацію, хвойні дерева (переважно ялини), жасмин звичайний, кущі сніжноягідника білого, спіреї Вангутта, буддлеї мінливої, жимолості татарської. В деяких джерелах ця зелена зона називалася «парком 400-річчя Кременчука», але така назва якось не прижилася, й фактично цей «парк» злився із сучасним парком Слави.

1972 року було завершено будівництво Міського палацу культури й відбулося його урочисте відкриття.

У 1975 року парк у складі «Парку Придніпровський» отримав статус пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Приблизно на початку 1980-х років біля центрального входу на пляж встановили скульптуру «Купальник», яка була демонтована близько 2000 року після того, як вандали або збирачі металу обідрали листову мідь, якою вона була вкрита.

У середині 1980-х років у «парку 400-річчя Кременчука», за Міським палацом культури, встановили військово-транспортний літак Ан-12А, в якому планували влаштувати дитяче кафе або кінотеатр, але пожежна служба заборонила експлуатувати літак в якості кінотеатру, й поступово він був занедбаний, а згодом – демонтований і утилізований.

1986 року на території парку був зведений басейн «Нептун», що зараз належить Кременчуцькому університету.

Скрутні часи 1990-х негативно вплинули на якість утримання зелених насаджень парку, не вистачало коштів навіть на прибирання. В ті часи породний склад парку збіднів. Але з 2000-х років неодноразово робилися підсадки дерев і кущів.

22 травня 2004 року в парку, неподалік від басейну «Нептун», урочисто відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку.

У 2005 році було закладено Алею Слави із 60 дерев горобини дуболистої на честь 60-річчя перемоги у Другій світовій війні та з цієї нагоди встановлено пам’ятний знак із червоного граніту, який був демонтований 2016 року в процесі декомунізації.

У 2008 році на честь екологічної акції «Зелений простір Hyundai», в рамках якої компанія Hyundai висаджувала по тисячі дерев у семи містах України з найгіршою екологічною обстановкою, на центральній алеї Ювілейного парку встановили пам’ятний знак.

У 2009 році в тій частині парку, де колись стояв літак, незважаючи на протести містян, на площі 1,8 га були знищені дерева (майже дві сотні) й збудований супермаркет «Billa». Його будівництво лобіював тодішній народний депутат Олег Бабаєв. У 2017 році супермаркет закрився, але частина парку була вже знищена. А в 2021 році ще один шматок території парку був відданий під зведення триповерхової будівлі

У 2016 році піднімалося питання про реконструкцію дамби вздовж Дніпра, що перебуває в незадовільному стані. У тому ж році при проведенні комунальних робіт було виявлено підвал будинку XIX століття, ймовірно, зруйнованого в роки Другої світової війни.

29 серпня 2016 року до другої річниці Іловайської трагедії на головній алеї парку було відкрито пам’ятний знак на честь героїв АТО. У майбутньому планувалося спорудження на центральній алеї меморіального комплексу на честь усіх загиблих у Російсько-українській війні бійців-кременчуківців, яким мали встановити пам’ятні знаки – викувані хрести у вигляді встромлених у землю мечів.

Ще наприкінці 2018 року громадськість міста звернулася до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради з пропозицією про перейменування парку в «парк Слави». Хоча тоді члени комісії з питань найменування об’єктів міського підпорядкування підтримали цю пропозицію, реалізована вона не була. Лише після початку повномасштабного російського вторгнення в грудні 2022 року парк отримав нову назву на честь українських воїнів-захисників.

Наприкінці травня 2022 року вимушені переселенці, що переїхали до Кременчука з районів активних бойових дій, поблизу басейну «Нептун» висадили дерева та залишили відбитки своїх рук на спеціально встановленій бетонній плиті. В квітні 2023 року в парку висадили 20 саджанців сакури дрібнопильчатої «Канзан».

У червні 2023 року, на роковини ракетного удару рашистів по торговельному центру «Амстор», поруч із парком Слави, навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку, був відкритий меморіальний сквер Пам’яті загиблих в «Амсторі».

Сучасність

Станом на 2024 рік, парк Слави, який з часом планують перетворити на меморіальний, залишається переважно зоною тихого відпочинку.

У парку розташовані такі пам’ятки та споруди:

• Пам’ятний знак на честь закладання Ювілейного парку (1967)
• Міський палац культури (1972)
• Басейн «Нептун» (1986)
• Пам’ятник Тарасові Шевченку (2004)
• Пам’ятний знак «Зелений простір Hyundai» (2008)
• Пам’ятний знак на честь героїв АТО (2016)

Також фактично в парку розташовані Кременчуцька трикотажна фабрика й Придніпровський ринок.

Найпопулярніший заклад у парку – ресторан «Ахтамар» біля входу на центральний пляж.

По периметру парку збереглися три «сталінські» житлові будинки (вул. Театральна 1, 3, 5) та житловий будинок середини XIX століття (вул. Театральна 4). Також до парку примикають територія Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського та охоронна зона Крюківського мосту.

Галерея

Ювілейний парк біля рятувальної станції (22 грудня 2013)

Центральна алея парку (1 січня 2014)

Вид на «сталінські» будинки по Театральній вулиці (1 січня 2014)

Футбольні ворота на галявині (29 червня 2018)

Вид на альпійську гірку взимку (1 січня 2019)

У центральній частині парку (29 квітня 2019)

Курган (29 квітня 2019)

У центральній частині парку (26 серпня 2019)

Біля пам’ятника Тарасові Шевченку (2 листопада 2019)

Сквер 400-річчя Кременчука (20 жовтня 2020)

Алея до пляжу (20 жовтня 2020)

Альпійська гірка (20 жовтня 2020)

Центральна алея (20 жовтня 2020)

Альпійська гірка (15 листопада 2020)

Стара клумба (15 листопада 2020)

Центральна алея (27 грудня 2020)

Джерела

1. Коваленко В. М., Герасимович Т. І. Зелений наш Кременчук. Кременчук, 1999. 59 с.

2. Лушакова А. М., Євселевський Л. І. Вулицями старого Кременчука. 2-ге вид., перероб. та допов. Кременчук : Вид–во «Кременчук», 2001. 224 с. (рос. мовою).

3. Музиченко Н. В., Соколова І. М. Смарагдові шати Кременчука: історія міста в парках і скверах / наук. ред. О. М. Байрак. Кременчук : ТОВ «Кременчуцька міська друкарня», 2016. 192 с., 220 іл.

4. Матеріали кременчуцьких ЗМІ.